Притулок для собак "Велике серце". Інтерв'ю із засновником Олександрою Олійник

Як часто, проходячи повз бездомну тварину, що тремтить на холоді взимку і дивиться благаючими очима, в Вас стискається серце?

Досить часто! Проте, як часто в нас з’являється бажання щось зробити для неї, окрім, як пожаліти. Чи, максимум, поділитися своїм бутербродом? Мабуть, не дуже часто. Більш того, вкрай рідко. Людина по своїй природі схильна до співчуття, але соціум «загартував» людину. Перш ніж допомогти бездомній тварині, кожна людина задасть собі сотню запитань-виправдань і, врешті решт, переконає себе, що хтось інший краще справиться із цим завданням … I ,втягнувши голову в плечі, попрямує далі своїм маршрутом, намагаючись прогнати зі своєї голови картинку тремтячої на холоді собаки із переповненими відчаєм очима…

На справді, допомогти може кожен. Варіантів безліч. Просто потрібно віднайти в собі таке бажання і можливості відразу знайдуться!

На щастя, є люди, які не обмежуються лише співчуттям, а виконують те, що має бути функцією органів державного управління – забирають тварин з вулиць та шукають їм нових господарів. Для таких людей бездомна тварина – це, в першу чергу, істота в біді. І сьогодні ми хотіли б поговорити про таких людей та про їхню роботу. Мова йде про благодійний фонд «Велике серце милосердя», на базі якого функціонує притулок для собак в Київській області.

Притулок діє з серпня 2012 року і вже може похвалитися безліччю щасливих історій, головними героями яких виступають підопічні притулку, яким вдалося отримати другий шанс в вигляді даху над головою та люблячих господарів. Але все могло закінчитися по-іншому для більшості із них. Без другого шансу… Справа в тому, що своїх перших 30 підопічних притулок «Велике серце» забрав із Харківського міського центру по утриманню

Фото надані притулком

бездомних тварин, де їх мали б усипити по причині закриття центру. Ці тварини були приречені незважаючи на те, що всі собаки були здорові. Але завдяки ініціативі притулку всі вони живуть й досі, а дехто навіть знайшов свій новий дім.

На сьогоднішній день притулок «Велике серце» без перебільшення можна назвати зразковим. Тут зроблений акцент на комфортне середовище для тварин, хороше харчування та ветеринарний догляд. Кожна тварина утримується у власному теплому вольєрі. Тут є багато місця для вигулу тварин, а також окреме місце на випадок карантину. А ще собак тут дійсно люблять. «Велике серце» - це той випадок, коли підопічні притулку мають щастя відчути на собі турботу, опіку та безпеку.

В 2016 році проект «Велике серце милосердя» був висунутий на премію всеукраїнської гільдії ветеринарів в номінації «Гуманізм року» за внесок в розвиток та підтримку взаємовідносин між людьми та тваринами.

Опікується фондом та притулком його засновниця, Олександра Олійник. Олександра реалізувала свою мрію дитинства – створила притулок для тварин та підібрала колектив однодумців. Її притулок – це приклад того, як має бути вирішене питання із безпритульністю тварин в Україні.

Олександра, однозначно, має багатий досвід в організації та діяльності притулку для тварин, та з радістю з нами ним поділилася. Отже, декілька запитань до Олександри.

Олександро, чому саме тварини? Більшість українців, наприклад, вважають, що проблема з безпритульними тваринами не на часі.

Це була моя дитяча мрія! Я перед сном собі уявляла яким буде мій притулок! Правда, в дитячих мріях кожна собака мала свою кімнату з м’яким червоним диваном, замість вольєра. Головне, що мрія була відправлена до Космосу і реалізувалася! Я дуже люблю тварин, зокрема собак. До них в мене особливі почуття.

Стосовно того, що наше суспільство не вважає турботу про тварин своїм першочерговим завданням …що ж, це ще раз демонструє незрілість нашого суспільства в цілому. Нажаль, це частина нашої культури. Ви десь бачили в цивілізованих країнах таку кількість бездомних собак?! Ні! Тому що там функціонує ціла система: держава дотує притулки, а люди, в свою чергу, беруть безпородних собак додому з притулків.

З якими труднощами Ви зіштовхнулися на шляху до створення повністю функціонуючого притулку?

Ви знаєте, якщо довго в голові виношуєш ідею і щиро прагнеш реалізувати її, то в результаті все складається само собою, як пазл. І місце для притулку, і люди, готові цим займатися. Навіть перші мешканці нашого притулку самі знайшли нас!

Стосовно фінансування, це повністю приватний притулок. Його будівництво було здійснене виключно за власний рахунок, без залучення будь-яких спонсорів чи благодійних організацій. Вже по відкриттю притулку ми відкрили благодійний рахунок для пожертвувань на утримання наших тварин.

Розкажіть про найулюбленіших підопічних Вашого притулку.

Практично у всіх наших підопічних непросте минуле. Кожен з них, потрапляючи до нас, був до смерті наляканий. Інколи масштаби людської жорсткості викликають в мене жах. До багатьох собак потрібен був особливий підхід, а їхню довіру було дуже нелегко заслужити. На жаль, є деякі собаки, яких, попри всі зусилля, так і не вдалося соціалізувати. Вони і досі ховаються в вольєрах та уникають будь-якого контакту з людьми. Але є й дуже щасливі морди, дивлячись на які думаєш: «Як можна пройти повз такого барбоса?!»

В мене є улюблениця – Лара. Невгамовна! Постійно усміхається! Надзвичайно чарівна дама! Чесно кажучи, я б і сама її забрала. Але в мене вже живуть два хлопчика, так що любуюся Ларою зi сторони.

Скільки в середньому тварин Вам вдається прилаштувати в місяць в сім’ї?

У нас немає середньомісячної статистики. Але є загальна. Всього 83 собаки вже знайшли свій дім. Інколи забирають декілька собак підряд. А бувають і місяці простою … особливо зараз, коли в країні така непроста ситуація.

Як Ви оцінюєте інтерес суспільства до питання безпритульності тварин на прикладі Вашого притулку?

Складно оцінити інтерес… Вірніше, інтерес є, але дуже часто на стадії інтересу все й закінчується. Якби я зібрала всіх, хто цікавився тваринами, але в результаті так нікого і не забрав із притулку, то вийшла б ціла армія! Але тут важко комусь дорікати. Адже забрати тварину з притулку це дуже відповідальна справа! Важливо розуміти, що доведеться докласти багато зусиль, щоб зблизитися з твариною, навчитися дослухатися до неї, дати їй відчуття безпеки. Але, повірте, якщо у вас вистачить терпіння та любові, потім ви отримаєте найвідданішого друга в світі! Мене надзвичайно радує, що люди, котрі з різних причин не можуть взяти тварину додому, стають її опікунами. Вони приїздять до нашого притулку та по можливості гуляють із нашими собаками, привозять їм іграшки, різні смаколики. Але, все рівно, хотілося б більше уваги до нашої діяльності: як з боку суспільства, так і з боку адміністрації міста, наприклад. Адже, по суті, ми робимо їхню роботу! Я особисто із задоволенням би розвивала історію із притулками за умови підтримки. Як фінансової, так і інформаційної.

Скільки коштів в середньому йде на одну тварину в місяць?

Важко назвати таку суму з розрахунку на одну собаку в місяць. Хтось їсть більше, хтось менше. Все дуже індивідуально. Одна собака більш здорова, а ось інша потребує постійного ветеринарного догляду (візити лікаря, медикаменти). Також необхідно додати сюди зарплати всіх наших працівників. Далі, вакцинація, вітамінізація. Не кажучи вже про те, що собаки постійно щось роблять із своїми вольєрами: гризуть, ламають тощо. І все це потрібно тримати в порядку, лагодити. Так що, кожного місяця загальна сума на утримання притулку є різною. Якщо говорити лише про харчування, то в середньому нам потрібно близько 18-20 кг корму в день. Всі наші собаки привчені до корму (Ред: всі собаки притулку харчуються кормами виробництва «Чотири лапи»).

Як Ви вважаєте, можна подолати проблему безпритульності тварин в Україні? Звичайно!

Як я вже казала, потрібна підтримка з боку органів влади кожного міста. Потрібно робити соціальні проекти. Розташовувати притулки за межами міст, стерилізувати та чіпувати тварин. Пропагувати не купувати породистих тварин, а брати із притулків. Впевнена, що раніше чи пізніше, але як і всі цивілізовані країни, ми до цього теж прийдемо!

Ми дуже вдячні Олександрі не лише за те що поділилася досвідом, а ще за те, що вона входить до числа тих небагатьох небайдужих, хто своїм прикладом показує, що безпритульні тварини це не вирок суспільству, а проблема, яку потрібно вирішувати на рівні всієї громади.